ОКНЗ "Софіївська ЗОШ І-ІІІ ступеня"

 





Яндекс цитирования

Творчо-пошукова робота на тему: "Історія ДППЗ Христофорівський"

Творчо-пошукова робота на тему:

"Історія ДППЗ Христофорівський"

Виконав:

учень 9-го класу

Бєлий Андрій

Керівник:

вчитель географії, спеціаліст ІІ категорії

Хуторний П.Л.

План

 

1.   Вступ.

2.   Передумова до створення  Державного  племінного птахівничого заводу (ДППЗ) «Христофорівський».

3.   Створення і діяльність ДППЗ «Христофорівський».

4.   Висновки.

5.   Список використаної літератури.

6.   Додатки.

1.   Вступ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі формування соціально орієнтованої економіки європейського типу в Україні особливої актуальності набуває проблема соціально-економічного розвитку села. Із набуттям незалежності нашої держави вона є ключовою і набула особливої гостроти. Забезпечення функціонування та розвитку соціальної сфери є одним з головних завдань реформування аграрного сектору.

Соціально-економічний розвиток являє собою матеріальну та організаційну основу задоволення життєвих потреб сільського населення. Проте спад сільськогосподарського виробництва, зниження реальних доходів сільських жителів, руйнування мережі підприємств та організацій соціальної інфраструктури, низький рівень соціального забезпечення призводять до погіршення умов життя населення, загострення демографічної ситуації.

У сільській місцевості проживає близько третини населення України, зайнята п’ята частина працівників, сконцентровано майже чверть виробничих фондів. Тому невідкладним завданням на сучасному етапі є не тільки досягти рівня економічного розвитку провідних країн, але й значно підвищити життєвий рівень українського населення як основного елемента соціально-економічної системи будь-якої держави.

Сучасний стан соціальної сфери у сільській місцевості характеризується глибоким занепадом об’єктів соціального призначення та згортанням видів послуг або їх невідповідністю соціально-економічному становищу сільського населення. Нині сільська соціальна сфера в основному підтримується лише суб’єктами господарювання АПК. Проте їх допомога – це, як правило, фінансування поточних витрат, без яких відповідні установи взагалі не змогли б функціонувати. Тому і нами була обрана тема про історію ДППЗ «Христофорівський», адже за рахунок цього підприємства роботи вистачало для всіх працюючих, а нормальна заробітна плата регулярно поповнювала сімейні бюджети. Кожна сім’я могла придбати хороший холодильник, пральну машину, телевізор. Не існувало проблеми купити мотоцикл чи автомобіль. На даному етапі розвитку села, мало хто з жителів може похвалитися такими заробітками, та й місця для роботи майже відсутні. За рахунок цього підприємства було побудовано школу, будинок культури, дитячий садок. 

Об’єктом дослідження  є Державний племінний птахівничий завод (ДППЗ) Христофорівський.

Предметом дослідження є історія створення та формування господарства.

Метою дослідження є показати широким масам людей значимість господарства для економіки села та району, оцінити той внесок, який зробило підприємство для розвитку села в його матеріальній та духовній сферах.

 Перед нами були поставлені наступні завдання:

Ø поділити свою дослідну роботу на два етапи:

1.   Передумови  створення і діяльність ДППЗ «Христофорівський»;

2.   Діяльність господарства після розпаду СРСР. Занепад ДППЗ «Христофорівський».

Ø дослідити історію Державного племінного птахівничого заводу (ДППЗ) «Христофорівський»;

Ø знайти та провести розмову з колишніми керівниками та простими робітниками господарства; 

Ø оцінити важливість існування такого підприємства на території села.

В цьому році ми займаємося першим етапом нашої дослідницької роботи та вивчаємо історію створення та внесок, який зробило господарство для села.

  2.   Передумова до створення  Державного  племінного птахівничого заводу (ДППЗ) «Христофорівський».

Колективне сільськогосподарське підприємство, що в останні роки свого існування називалося Державний племінний птахівничий завод (ДППЗ) Христофорівський зародилося в 1929 році. Брати Федосій та Остап Сергієнки  почали об’єднувати селян села Софіє-Гейківка (нізніше перейменовано в село Софієво, ще пізніше й до нинішнього часу село Валове) та створили колективне господарство, що дістало назву “Країна Рад”.

В цьому ж році в селі Іванівка було організовано колективне господарство «Нове життя», в селі Христофорівка - «Шлях врожаю», які в 1950 році приєдналися до колгоспу «Країни Рад».

В 1958 році до колгоспу «Країна Рад» приєднали  колгосп імені Кірова, заступник голови Лаухін Василь Порфирович, головний бухгалтер Гузенко Любов Іванівна, головний агроном Литвиненко Володимир Васильович. В колгосп  ім. Кірова входили села Новолозуватка, Грузьке, Анастасівка.

В 1960 році з продовженням «Хрущовської відлиги», була ліквідована в’язниця, управління якої знаходилося селі Кривбас (Гейківська сільська рада), одна з дільниць якої знаходилася в с. Білі Кошари, землі підпорядковувалися колгоспу «Країна Рад».

В с.Валове знаходився відгодівельний  відділ Криворізького м’ясокомбінату, землі якого знаходилися по обидві сторони Косівської балки, які за ініціативи керівництва були передані в господарство села Валового.

На цьому формування колгоспу «Країна Рад», як адміністративна одиниця завершилося.

Колгосп виробляв та реалізовував державі зернові культури, соняшник, овочі, фрукти, молоко, м’ясо, яйця, шерсть. Землі було 8600 га в тому числі орної 7014 га.

3.   Створення і діяльність ДППЗ «Христофорівський».

Ранньою весною 1960 року відповідно до постанови УККП(У) та Ради Міністрів УРСР навколо промислових міст на базі колгоспів створюється мережа радгоспів, з метою забезпечення робітників міст молоком і овочами.

Згідно з цією постановою   колгосп «Країна Рад» реорганізовується в радгосп «Радянський», директором якого назначають Єфремова Микиту Федоровича, головним агрономом - Демченко Володимир Михайлович, головним зоотехніком - Яковенко Надію Юхимівну, головним ветлікарем - Батаєва Івана Мусійовича, головним інженером - Шевчука Павла Матвійовича, головним бухгалтером - Гніденка Івана Олексійовича, заступником головного бухгалтера - Шерстюк Надію Прокопівну.

В радгоспі було три виробничих комплексних відділення, а саме: відділення №1 – с. Валове, с. Іванівка, с. Білі кошари, керуючий – Халабуда Олександр Минович; відділення №2 – с. Новолозуватка, керуючий – Лаухін Василь Порфирович, відділення №3 – с. Грузьке, с. Анастасівка., керуючий – Бичков Григорій Герасимович.

Микиті Федоровичу на той час було ледь за 40. Він був висококласним економістом, всебічно ерудованою, культурною і добропорядною людиною. На посаду голови колгоспу його обрали після рішення Уряду країни про направлення в сільське господарство 30 тисяч спеціалістів з промисловості. Він — один з них. Після укріплення колгоспів виникла ще більша необхідність заміни спеціалістів з середньою освітою на більш енергійних та молодих з вищою освітою. Курс голови колгоспу на залучення в господарство молодих висококомпетентних спеціалістів з розумінням і доброзичливістю підтримували керівники району. Приїзд в госпо­дарство першого секретаря райкому Компартії України Вороніна Олександра Андрійовича чи то голови райвиконкому Радченка Олександра Івановича завжди закінчувався зустріччю з головними спеціалістами, на яких вони по-батьківськи, як висококваліфіковані спеціалісти, радили, як краще керувати, як краще вирішувати нагальні питання. Без розносів, принижень людської гідності. Так само вони поводились і на інших районних зібраннях.

За 1960-1961 роки він провів омолодження та підвищення кваліфікації керівного складу радгоспу, цьому сприяло те, що в радгоспі була грошова оплата праці. В зв’язку з хворобою Єфремова М.Ф. та звільненням його з посади керівника радгоспу, на його місце 1-го грудня 1961 року було призначено Демченка Володимира Михайловича. В радгоспі склалася так звана комсомольська молодіжна команда, де працювали молоді спеціалісти. На той період Демченку Володимиру Михайловичу було 25 років, головному зоотехніку  Бондарю Володимиру Акимовичу - 25 років, головному ветлікарю   Гаркавенко Миколі Мироновичу – 27 років, головному економісту Буряку Миколі Юхимовичу – 24 роки, головному інженеру Лемішу Володимиру Олександровичу – 23 роки, інженеру-будівельнику Дегтярю Григорію Федоровичу – 27 років, старшому інженеру з праці та заробітної плати Бондар Галині Йосипівні – 24 роки.

Враховуючи ентузіазм молодого керівництва, зрозумілими були пристрасті щодо впровадження в господарську діяльність радгоспу оптимальної спеціалізації та кращих технологій. Інновації постійно підтримувались керівниками району і тресту. Велику допомогу надавали і керівники Криворізького району, а після ряду реорганізацій районів, перші секретарі райкомів партії: Широківського - Булда Іван Сергійович та Софіївського — Семенов Іван Олексійович, а також начальник виробничого управління Соловей Федір Федорович

Завдяки тісній взаємодії зі спеціалістами та керівниками районів і радгоспів справи в господарстві з кожним роком поліпшувались. Радгосп «Радянський» спеціалізувався на виробництві молока і овочів. Молока виробляли до 4-х тисяч тон на рік, овочів до 5-ти тисяч тон на рік, зернових 7-8 тисяч тон, соняшнику  800 тон, фруктів 1,5-2 тисячі тон, м’яса 400 тон, яєць 450 тисяч штук. В радгоспі налічувалося 3600 голів ВРХ, в тому числі корів – 1500, 800 голів свиней, до 2000 голів курей. Збільшили площі під овочі, довівши їх до 220 гектарів, на 400 гектарах побудували зрошувальні мережі, що дало змогу продавати державі по 4 тисячі тонн овочів на рік.

Головний агроном Єрьоменко Григорій Мефодійович був неперевершеним спеціалістом по вирощуванню баштанних культур. По 100-200 гектарів відводились під них. А коли наставав час реалізації продукції, по 1500-2000 тонн кавунів та динь відправляли в торговельну мережу.

До 280 гектарів збільшилась площа саду, до 50 гектарів - виноградника. Садівничу бригаду очолював Сапун Андрій Миколайович. Помічником у нього був Даниленко Іван Карпович, а механіком в тракторній бригаді — Куж Микола Михайлович.

Щоб знизити собівартість овочів побудували парники на електрообігріві.

Виробництво м’яса свиней було рентабельнішим ніж виробництво молока, тому для збільшення його виробництва побудували свинарник на 200 голів свиноматок, організували літнє табірне утримання свиней на полі з електропастухами.

Не вистачало робочих рук. На збирання овочів, фруктів, доочищення качанів кукурудзи залучались пенсіонери та учні. Активність в цій роботі проявляли директори шкіл: Валівської - Мордухай Арон Ісакович, Новолозуватської - Гречка Сергій Миколайович, Грузької - Сорокопуд Андрій Кіндратович.

Після того, як розрахувався головний агроном Єрьоменко, на цю посаду трест прислав Миколу Петровича Горобця, який до цього обіймав посаду в Криворізькому тресті радгоспів. Новий спеціаліст доклав максимум зусиль до будівництва зрошувальної системи підрядним способом обабіч Іванівки та Новолозуватки.

Незважаючи на великі обсяги виробництва, економічні результати не задовольняли керівництво радгоспу, тому шукали новий шлях розвитку виробництва та нові методи і засоби господарювання.

В 1964 році вийшла Урядова Постанова «Про організацію виробництва продукції птахів­ництва на промисловій основі», згідно якої радгосп «Радянський» було реорганізовано в птахофабрику «Христофорівську». В позитивному вирішенні цього питання з перепрофілювання спеціалізації господарства з овоче-молочного напрямку в птахівничий  велике значення відіграли керівники районів. Господарство з 1959 по 1965 рік чотири рази змінило районне адміністративне підпорядкування. Об’єднання колгоспів «Країна Рад» та ім. Кірова відбулося за рішенням  Криворізького РККП(У) і райради (секретар райкома – Воронін Олександр Андрійович, голова райради – Радченко Іван Олександрович). Після реорганізації господарство підпорядковувалося Широківському району, а потім відійшло до Софієвського. В 1965 році Криворізький район відновили, де секретарем був Соловей Федір Федорович, а головою райради – Коваль Анатолій Іванович. 

Овочі вивели з сівозмін. Натомість на значних площах стали вирощувати багаторічні трави для виробництва вітамінного трав'яного борошна для птиці.

В господарстві побудували агрегат вітамінного борошна, на якому щороку виготовляли 500-700 тонн продукції. Лука Заболотній та Іван Шкорбуль обережно експлуатували цю уста­новку. Зеленою масою агрегат забезпечували трактористи Петро Бишивець, Василь Демидо-вич, Микола Даниленко та інші. А на відвезенні борошна на склад трудилися трактори с ки Карачабан Таїсія, Волок Валентина, Демидович Марія та інші.

В 1967 році головного агронома Миколу Горобця було переведено директором Лозуватської птахофабрики, а натомість прислали Струменчикова Віталія Георгійовича. На перших жнивах він запропонував збирати зернові комплексом, чого раніше не було, і за що згодом одержали Почесну грамоту від обкому Компартії. Цей спеціаліст швидко виявив свої організа­торські здібності, та невдовзі його перевели директором радгоспу ім. Карла Лібкнехта. Зали­шив господарство і головний зоотехнік Володимир Бондар. Його призначили директором птахофабрики «Верхньодніпровська». Маючи великий досвід роботи у тваринництві та птахівництві, головними зоотехніками у нашому господарстві працювали Сидорчук Ігор Павлович  та Титарєва Лідія Тимофіївна, головними ветлікарями — Гаркавенко Микола Миронович, Кадолба Іван Іванович та Шатохіна Любов Прохорівна. Спеціалістами своєї справи були Батаєв Іван Мусійович, Баранов Леонід Тимофійович, Компанієць Марія Федорівна.

Для господарського керівництва птахофабрик в м. Дніпропетровську створюється трест «Дніпропетровськптахопром», де директором був Вакс Семен Григорович, заступником директора Корх Григорій Никифорович, головним зоотехніком Бондар Анатолій Ілліч.

Шанованими керівниками інженерних служб зарекомендували себе Леміш Володимир Олександрович, Захарченко Микола Михайлович, Шатохін Олександр Якович, Михайленко Анатолій Андрійович, завгарами — Сук Іван Іванович, Шмагайло Віктор Костянтинович.

Працівники бухгалтерії Валентина Шерстюк, Галина Валецька. Галина Коваленко, Галина Топко під керівництвом головного бухгалтера Надії Шерстюк вели облік добросовісно і сумлінно. Разом з головним економістом Ніною Клочко розробили нову концепцію бухгал­терського обліку, за що стали учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного госпо­дарства в Москві та одержали грамоту виставкому.

Великий внесок у розвиток господарства зробили спеціалісти районної ланки Павло Олек­сійович Майборода, архітектор, Станіслав Миколайович Стрельченко, начальник райвузла зв'язку, Віктор Миколайович Нестеренко, головний санітарний лікар, Іван Іванович Захаров начальник відділу капітального будівництва тресту, Віктор Величко, начальник відділу будівництва тресту «Дніпроптахопром» та інші.

Добросовісно, зі знанням справи проводилось ідеологічне виховання населення секрета­рями парткому Миколою Юхимовичем Буряком, а пізніше — Василем Порфировичем Лаухіним, В'ячеславом Володимировичем Карпцем та головою профспілкового комітету Олександ­ром Володимировичем Векленком. На високому рівні проводилось серед колективів соціалі­стичне змагання, випускались «бойові листки» і стінні газети. Про передовиків виробництва часто з'являлися матеріали в районній газеті. Олександр Векленко започаткував випуск фото­газети «Декада», яка у жнивну пору виходила майже щодня, та власноруч створив докумен­тальний кінофільм «Будні ювілейного», присвячений 50-річчю Великого Жовтня. Були втілені в життя його ідеї (при безпосередній участі): в Анастасівці побудовано клуб на громадських засадах, у Валовому та Анастасівці споруджено пам'ятники полеглим у війні.

Секретар комсомольської організації Олександр Гігенко, він же методист зі спорту, організо­вував молодь на проведення культурно-масових заходів. Молодь була надійною опорою і на виробництві, і в реалізації розважальних програм в позаробочий час.

Багато рядових робітників: трактористів і водіїв, доярок і пташниць за плідну працю були нагороджені орденами і медалями. Серед них: Софія Крижня, Ніна Приходько, Мотрона Дегтяр, Любов Драганець, Галина Кузьміна, Леонід Шерстюк, Олександр Ткаченко, Володимир Калініченко та багато інших.

Товарна птахофабрика бажаних економічних результатів не давала. Тому в 1969 році за ініціативи керівництва господарства спеціалізацію перевели на виробництво продукції курей яйценосних порід.

Для впровадження передових технологій виробництва племінної продукції  спеціалісти господарства виїжджали до передових заводів радянського союзу. Вихідні лінії племінної продукції завозили з Голландії кроса «Хайсекс Браун», яку купували за готівку.

Господарство з переходом на державну форму власності за свої кошти постійно розбудовувалось. Будували житло для жителів села, в тому числі і для спеціалістів племзаводу. Кожного року житлові споруди вводились в експлуатацію. Велику допомогу в будівництві житла і виробничих об’єктів надавали  шефські організації м. Кривого Рогу, ЦГЗК (директор Донченко І.Г.), які побудували три двоквартирні та двоповерхові будинки на вісім квартир, систему зрощення полів на площі біля 426 га. Шефи з  Криворіжжитлобуду (керуючий Гутовський Г.І.) побудували свинарник-маточник на 200 голів. Криворіжіндустрбуд (керуючий Земляний М.Ф.) звели механічну майстерню на ремонт 100 одиниць техніки в рік, та механізований тік ЗАВ-25.

В господарстві дуже багато уваги приділялося освітянським питанням, адже більшість дружин керівного апарату працювали в школі або в дитячому садку. Великі свята колективи проводили разом. На території господарства знаходилося п’ять шкіл, з них три семирічні (с.Валове, Новолозуватка та Грузьке), і дві початкові (с.Іванівка та Анастасівка). Семирічні школи працювали в дві зміни, та в кожній була вечірня зміна, тому питання розширення шкіл було одним із самим актуальних. В 1961-1962 роках розширили  на дві класні кімнати Новолозуватську та Грузянську школи, для цього купили дві селянські хати, що стояли поряд зі школою, а директора шкіл з допомогою селян та господарства переобладнали на класні кімнати.

Директором Новолозуватської школи був Гречка Сергій Миколайович, дуже чесна та добросовісна людина, учасник Великої Вітчизняної Війни. Директором Грузянської школи був Сорокопуд Андрій Кіндратович, теж чуйна та порядна людина.

Валівська семирічна школа розміщувалась в трьох приміщеннях. З початком організації робіт по будівництву восьмиквартирного будинку керівництвом господарства було вирішено перебудувати житлові приміщення під класні кімнати. В ці класи учні перейшли в 1965 році, але хоч і приміщення було новим, та воно не було пристосоване до шкільної роботи. Кількість дітей постійно збільшувалася і вже через 13 років будівля не відповідала вимогам шкільного процесу. За наполяганням громадськості керівництво господарства прийняло рішення будувати приміщення нової десятирічної школи за типовим проектом на 450 місць. Перший блок у будівництві школи заложили в квітні 1978 року, проект був розрахований на 18 місяців. 1 вересня цього ж року учні приступили до занять у нову школу. Це буле перша в районі збудована за типовим проектом школа. ДППЗ «Христофорівський» повністю укомплектував школу новими партами, стільчиками, інвентарем та шкільними підручниками. За порадою та під керівництвом агронома-садовода Сапун А.М. територію шкільного саду було озеленено не фруктовими деревами, а березою, липою, горіхами, каштанами та декоративними кущами. В першій рік роботи нової школи в ній навчалося 453 учня.

Велику увагу в господарстві приділялося  питанням культури та зміцненню її матеріальної бази. В селах господарства будинки культури були в звичайних сільських хатах. В с. Валовому осередком культури була церква, яку з часом закрили і її приміщення переобладнали під клуб. В 1963 році керівництво ДППЗ «Христофорівський» почало розробляти                     проектно-кошторисну документацію для будинку культури на 400 місць, і в 1970 році будівництво було завершено. Будинок культури зі спортзалом став справжнім осередком культури та спорту у житті селян. В 1971 році в спортзалі було проведено святкування Нового року. Завідувачами клубу були Чернищенко Олександр Дмитрович, Гетьманець Василь Якович.

4.   Висновки.

За часів Радянського союзу в кожному селі було  організовано сільськогосподарське або інше господарство. Село Валове не є виключенням, на його території був колгосп, який був основним місцем роботи сільського народу. На першому етапі, нами була досліджена історія цього колгоспу та створення птахокомплексу. Проаналізувавши діяльність господарства, можна сказати, що воно було основним джерелом прибутків для селян та головним рушієм будівництва. Чистий прибуток був більше за мільйон карбованців, а на той час це була колосальна сума. ДППЗ «Христофорівський» всіма можливими засобами і методами сприяв розбудові села. На його рахунку збудована школа, дитячий садок, будинок культури, житлові будинки. Важко оцінити вплив господарства на розвиток села, але можна сказати однозначно, що село «жило» за рахунок птахоферми. В даний час, нам, як жителям села, залишається тільки мріяти про такого гіганта сільськогосподарського виробництва, який би забезпечив селян роботою.

Не можна без сліз дивитись на те, як розібрали весь птахокомплекс на будівельні матеріали з метою одноразового заробітку. Люди, мабуть, не розуміють важливість цього підприємства. Проста людська жадібність до грошей зруйнувала те, що будувалося народом і далось «потом і кров’ю».

5. Список використаних джерел.

1.   Бобелюк С.Ф. Моя батьківщина Валове.-Кривий Ріг:Видавничий дім, 2005. – 192с.

2.   Векленко О.В. Свіча пам’яті. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2005р.

3.   Спогади колишніх робітників ДППЗ «Христофорівський».

 

 

Подобається