ОКНЗ "Софіївська ЗОШ І-ІІІ ступенів"

 





Яндекс цитирования

Великодні оповідання для читання діткам

"Пасочка"
(з народного)
               Перед    Великоднем саджала мама пасочки в піч, а малий Семенко крутився коло неї. Мама була дуже зайнята роботою і нічого                  не говорила до хлопця. Тож Семенко обізвався сам до мами:
               —  Мамко, чому ви до мене нічого не говорите?
               — Та що я буду з тобою говорити? — відповіла мама.
               — Та от скажіть: Семенку, на тобі оцю пасочку! Семенко показав пальчиком на найкращу пасочку.
               Мама засміялася та й дала Семенкові пасочку за його мудру голівку.
                       
 (Великоднє оповідання)
               "У хаті ще було напівтемно, як мама вже розбудила Наталю.
               —    Уставай, Наталю, — каже мама, — бо вже час до церкви йти паски святити. Хіба ти забула, шо Великдень сьогодні?
               Наталя зараз же і встала. Швиденько почала вмиватися. А вмивалася ке так, як завжди: помилася додою та милом, а потім ще                  й писанку взяла, умочила її у воду, а тоді личко нею потерла. Вона вже давно знала, що перший раз на Великдень треба                              писанкою чи крашанкою вмиватися. Хто писанкою на Великдень умивається, той завжди буде рожевенький і здоровий!
               Ще й сонечко не сходило, як Наталя з мамою й татом пішли до церкви. Подорозі вони зустріли маленького хлопчика, шо йшов до                церкви із своєю мамою..." (Петро Волиняк)
"Великдень виявився теплим. Подвір’я рясно вкрилося дрібним моріжком, і мені велено очистити його від сміття. Зготовленим з березових дубців віником я ретельно вишкрібую зеленаві прокльовини; за кілька днів моріжок укриється барвистим килимом, і наше обійстя набере празникового вигляду. Сьогодні лишень четвер. Через двійко днів відзначатимемо одне з найбільших свят — Великдень, або, як ще називають у нас, Паску. Бабуся сьогодні пектиме обрядовий хліб — сонячні паски; вони і насправді подібні до небесного світила: округлої форми, а зверху змащені жовтком, — справжнісінько так, як усміхається на сході дня і прощається в надвечір’я сонце з нами..." (Василь Скуратівський)

 

"У сінях стояла велика миска із яєчками. "Нас усіх з'їдять люди," - басом сказало найбільше яєчко. "І це добре. - обізвалися інші.- люди матимуть із нас користь." "Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше!" - не вгавало велике яєчко. Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислухалося до розмови. "А тебе, найменше, - знову обізвалося басом найбільше яєчко, - тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!.." Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?.." (Леонід Полтава)
 
"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...."  (Людмила Дорош)
 
(Великоднє оповідання)
"Маленька Ганнуся дивилася, як горить в печі вогонь. Він то розгорявся, то затухав... Його довгі червоні язики щось між собою гомоніли, ніби сперечалися, хто першим полізе в димар...
І тут Ганнуся не втрималася, і - до бабці:
- Бабцю, скажи, будь ласка, а чому вони ховаються? Вони ж можуть хату спалити, як вилізуть на горище!..
- Та ні, ну що ти таке говориш?  Вони горять, поки в печі знаходяться - це їх день... А коли ховаються у димарі, то вже затухають, ніби спати лягають - так, як і ти вночі..." (Юлія Хандожинська)
 
 
(Великоднє оповідання)
"У Лесі на вікні є гарний вазончик. Ще взимку мати купила в місті квіткові цибульки й дала Лесі. "Посади їх у вазончик і добре доглядай: підливай щодня, щоб земля була вогка, а як з'являться листочки, то тримай вазончик на світлі. От і матимеш до Великодня гарні гіацинти", — сказала мама. Леся послухала маму. Посадила квіткові цибульки у гарний вазончик й пильно їх підливала. Через деякий час із землі виткнулись гарні зелені листочки, а незабаром вигналась товстенька міцна стеблинка, на якій визначились цілими рядками пуп'янки. З кожним днем вони все більшали, і Леся ніяк не могла дочекатися, коли вони розкриються. Вона дуже хотіла, щоб до Великодніх свят квіточки розквітли. Тоді можна буде їх поставити на Великодній стіл із свяченим..."  (Ніна Наркевич)

 "Великдень" 

(оповідання для дітей)

"Ми довго чекали Великодня. Дивились на іній - уявляли білий вишневий цвіт. Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок — так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б'ю, лоза б'є... тиждень — Великдень, Недалечко червоне яєчко!» Чекали Великодня... от урочисто у церкві задзвонили дзвони. Зійшло веселе весняне сонечко і сповістило рясним промінням: «Христос воскрес!» Надворі розтала крига. З'явилася зелена травиця й тихо шелестить: «Христос воскрес!» Вмиваймось, милі хлопчики й дівчатка, і притуляймо до щічок червоне яєчко, щоб завжди бути гарними..." (Андрій М'ястківський)
 
 

 

Подобається